Максим Шварцман умів дивитися на світ інакше. Він знімав відео, фотографував, малював, писав прозу, грав на гітарі та цікавився історією — усе опанував самотужки, спираючись на природне чуття краси й форми.
Він був чуйним батьком, люблячим чоловіком, вірним другом і побратимом. Мріяв знімати кіно, написати книгу про збирача історій, купити в селі будинок із верандою, де родина могла б проводити вечори разом. Жодна з цих мрій не збулася за його життя.
15 липня 2023 року Максим Шварцман загинув під Бахмутом. Йому було 35 років.
Від Каланчака до Чернівців
Максим народився 17 жовтня 1987 року в селищі Каланчак на Херсонщині. Після розлучення батьків залишився з мамою та вітчимом, а батько повернувся до Одеси. Щоліта він їздив до тата, гуляв старовинними вуличками та купався в морі.
Після школи вступив до Одеського національного університету — спочатку на географічний факультет, потім на історичний. На четвертому курсі мама захворіла на рак і померла. Це надломило Максима: він не склав останнього іспиту й не отримав диплома. Працював кур’єром та кухарем.
«Він був розумніший за багатьох людей із вищою освітою. Людина виняткової гідності. Я таких більше не знаю», — згадує дружина Марина.
2009 року Шварцман переїхав до Чернівців. Тут знайшов себе в журналістиці, зустрів кохання й виховував дітей. Любов до українського Півдня проніс крізь усе життя: возив дружині полин зі степів і морську воду в пляшці.
Оператор, який бачив сенси
На телебачення прийшов без спеціальної освіти. Почав оператором на ТРК ТВА, сам опанував художню відеозйомку. Працював у ТРК «Буковина» (згодом Суспільне), «Чернівецький Промінь» та агентстві АСС. Умів так виставити світло, що звичайна кімната перетворювалася на кадр із фільму.
Колеги описували його як доброзичливого, скромного й небагатослівного. «Він не показував публічно нічого, поки не вважав готовим», — каже дружина. Максим малював, грав на гітарі, почав фантастичну повість, яка залишилася незакінченою. На фронті написав оповідання «Не про війну».
З Мариною познайомився 2010 року на телебаченні. Одного спекотного липневого дня надіслав SMS: «Несила більше терпіти. Я кохаю тебе, і можеш тепер ненавидіти мене все життя». Через кілька місяців почали зустрічатися, розписалися без пишних урочистостей і невдовзі повінчалися. За десять років подружнього життя виховали доньку Софію та сина Адама. Разом мріяли про будиночок із садом і барбекю.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Максим добровільно пішов до військкомату. Служив у 107-й окремій бригаді ТРО, 92-му батальйоні. Воював на Харківщині та під Бахмутом. Надсилав дружині щемливі листи, де описував побут і мріяв про прості сімейні радощі.
15 липня 2023 року загинув під час завдання. Навіть смертельно поранений, турбувався про побратимів. Поховали його 29 липня на Алеї слави Центрального кладовища Чернівців.
У листопаді 2025 року в Чернівцях презентували короткометражний фільм «Будучність України» за сценарієм Максима Шварцмана. Нещодавно вийшла збірка його творів «Не про війну».