Борис Гриньов — український фізик, академік Національної академії наук, директор Інституту сцинтиляційних матеріалів і представник України в CERN. Водночас він відомий як колекціонер сучасного мистецтва. На сайті родинної колекції Гриньових він зазначає: кожен фізик має своє хобі, проте ніхто з фізиків не має колекції сучасного мистецтва. Колекціонуванню він приділяє «рівно половину свого життя».
Сьогодні родинна збірка налічує близько чотирьох тисяч робіт. З них 20 % — сучасне мистецтво. Саме через нього, на думку Гриньова, можна відстежувати тенденції та розуміти трансформації сьогодення. Раніше всі роботи зберігалися в Харкові, звідки родина. Після повномасштабного вторгнення твори розпорошені містами України та світом.
Від фізики до мистецтва
За освітою Гриньов — фізик. На вибір професії вплинула родина науковців: батько — інженер, мати — викладачка Полтавського педагогічного університету. Дідусь був ботаніком. У 1930-х він зібрав колекцію рослин на Полтавщині і зробив кілька відкриттів рідкісних видів, які тоді не зустрічалися в регіоні. Дідусь працював професором у Полтавському університеті до 1937 року, поки його не репресували й не відправили на 10 років заслання. Після реабілітації він повернувся. Борис з дитинства спостерігав за його дослідницькою роботою.
Науковець закінчив фізичний факультет Харківського державного університету імені Максима Горького. Його дослідження увійшли до переліку робіт, за які науковці з CERN і Японії отримали Нобелівські премії. «Я продовжую займатися науковою роботою. Чому фізика — певно, мода була. Ми жили в часи Холодної війни, тому фізика на той час була популярною серед науковців», — каже Гриньов. Нині, на його думку, фізика втрачає популярність. Актуальними стали штучний інтелект і електроніка, завдяки яким Україна перемагає.
Основна наукова діяльність — вирощування сцинтиляторів. Це кристали, які перетворюють енергію іонізаційного випромінювання на видимі спалахи світла. Як представник України в CERN Гриньов працює над детекторами нового покоління для майбутнього колайдера, що запрацює в 2070-х. «Це робиться наступний крок. Тому що фізик увесь час у пошуку. Як художники, весь час у пошуку, так і фізики», — пояснює він. Наука допомагає йому в колекціонуванні, бо колекція — цілісна система.
Як формувалася колекція
Борис разом із дружиною Тетяною почав збирати мистецтво з середини 1990-х. Спочатку — роботи першої половини XX століття: соцреалізм, конструктивізм, бойчукізм, неофіційне українське мистецтво. Першою стала антикварна картина, яку завезли з Австрії під час війни. Купівля дала відчуття можливості. «Коли ти ходиш по музеях і бачиш такі роботи, а потім тобі пропонують купити, і ти вже маєш гроші. Вона коштує відповідно до твоїх можливостей. Це зносить дах», — пригадує колекціонер.
Згодом він перейшов до сучасного мистецтва після кількох шахрайських схем із антикваріатом. Відтоді не купує старовинних картин у родинах митців чи антикварних лавках і обережно ставиться до аукціонів. «Я обираю тільки оригінальні роботи, зроблені вручну. Тому що на ринку дуже багато підробок», — додає Гриньов. Він співпрацює безпосередньо з сучасними авторами, щоб бачити тенденції й уникати обману.
Колекціонер визнає, що торгується з митцями і ставить свою ціну. Багато художників, на його думку, переоцінені. «Нещодавно я слухав сюжет про Третьякова і дізнався, що він теж до смерті торгувався з художниками і ніколи не платив грошей, які просив митець. Так і я», — каже він. Після початку повномасштабного вторгнення збирання продовжується. У кабінеті стоять бандеролі з новими роботами одеських модерністок.
У колекції — твори українських авангардистів, модерністів, бойчукістів, шістдесятників: Олександра Саєнка, Валерія Ламаха, Алли Горської, Олександра Дубовика. Найцінніше — нова українська хвиля, Харківська школа фотографії, нонконформісти. Серед авторів — Давид Чичкан, Олександр Ройтбурд, Василь Цаголов, Жанна Кадирова, Влада Ралко, Тіберій Сільваші, Анна Звягінцева, Олександр Сухоліт, Олександр Солонський, Юрій Рупін, Олександр Краснощок.
Найбільша частина — спадщина херсонського художника Стаса Волязловського. Після його смерті в 2018 році мати передала 360 одиниць архіву в Grynyov Art Foundation. Гриньови пообіцяли зробити твори відомими, вивозили їх на виставки й видали книгу. Частина мистецької спільноти критикувала рішення, вважаючи, що роботи мали залишитися в Херсоні.
У лютому 2022 року під обстрілами пошкодили сховище в Харкові: прорвало труби. У морози до мінус 19 градусів митці, які жили в будинку, рятували роботи. Кураторка Марина Конєва щодня під обстрілами йшла півтори години, щоб пакувати. Бракувало навіть скотчу. Волонтери вивезли близько двох тисяч робіт спочатку до Полтави, потім далі. Один із волонтерів загинув від російського удару. Зараз близько 900 робіт — за кордоном, решта — в містах України.
Гриньов продовжує виставкову діяльність. З 2023 року кожні пів року показує нову експозицію в Полтавському художньому музеї імені Миколи Ярошенка. У квітні 2023-го в ЄрміловЦентрі відкрили виставку «Ковчег» з нагоди дня народження колекціонера. Простір на початку війни став прихистком для харківців і митців.
Усі роботи відскановані й доступні на сайті колекції. Гриньов називає його «онлайн-музеєм». Він дарує твори українським музеям і підтримує проєкти України на Венеційській бієнале. Державний музей сучасного мистецтва, на його думку, зараз не на часі. «Музей сучасного мистецтва повинен бути приватним. Тому що він повинен швидко реагувати», — підкреслює Гриньов. Приватні центри, як Jam Factory, ZAG у Львові чи Корсаків у Луцьку, проводять десятки виставок на рік, тоді як державні — лише кілька.
Пріоритет держави, вважає він, — дрони й технологічні лінії. Щодо указу про Музей Івана Марчука Гриньов пропонує спочатку дати художнику другий поверх Арсеналу й подивитися, як це працюватиме. Українське мистецтво, на його думку, затребуване у світі, але недостатньо представлене. Тому ще до війни створили Український клуб колекціонерів сучасного мистецтва. У його межах передали 130 робіт Харківської школи фотографії до Центру Помпіду. «Україна зараз — це світова держава, яка стоїть на кордоні зі злом. І ми повинні показувати, що ми маємо власне обличчя», — підсумовує Гриньов.
